Блог Тетяни Попової експерта зі стратегічних комунікацій ГО "Інформаційна безпека"
Призначення в Сполучених Штатах пана Майкла Помпеу на посаду державного секретаря – керівника зовнішньополітичного відомства викликало активне обговорення в українському політикумі, громадських організаціях та медійному середовищі. Мої колеги жартують, що «градус» дискусії нагадував інтригу з призначенням того чи іншого топ-посадовця нашої власної держави. Не вбачаю нічого дивного, так як з Державним департаментом США повязано дуже багато проектів стосовно України. Сьогодні хвилі дискусії затихли, а отже є нагода зробити неупереджений аналіз такого призначення для України.
На ситуацію навколо кадрових призначень в США слід дивитися набагато ширше. Крім зміни власне керівництва Держдепартаменту призначені інші посадові особи, у т.ч. новий радник з національної безпеки Джон Болтон (приступає до виконання своїх обов’язків 9 квітня) та директор ЦРУ Джіна Хаспел. Всі вони займають особливе місце в команді президента та значною мірою визначають спрямованість і зміст діяльності країни у безпековій сфері. Також їх об’єднують дві речі. По перше, всі вони мають репутацію державних діячів, схильних до сильних та рішучих кроків у відношенні до Росії. По друге, власне процедура звільнення державного секретаря Рекса Тіллерсона співпала з часом загострення напруги між Заходом і Росією та необхідністю певним чином реагувати на поточні події.
Наскільки наші очікування відповідають баченням американської сторони? Будемо відверті, наші мрії і заклики про пріоритетність «українського питання» у зовнішній політиці США наштовхуються на реалії навколишнього світу. Події навколо сирійського конфлікту, Ірану, Північної Кореї, протиправні втручання РФ у внутрішні справи західних країн та багато чого іншого – це далеко не повний перелік. Очевидно, що пан Помпеу та його колеги опинилися в непростій ситуації, яка вимагає від них мистецтва щодо вирішення низки першочергових завдань.
Слід розуміти механізми функціонування виконавчої гілки влади в США. В демократичному суспільстві питання впливу конкретної особистості на державне управління є чітко регламентованим чинником. Роль інститутів президентства, уряду, у т.ч. керівників зовнішньополітичного відомства або розвідки є чітко визначеними та по деяким позиціям обмеженими через наявність системи стримувань та противаг, тужного впливу ЗМІ та структур громадянського суспільства, нормативно-правового регулювання діяльності, можливостей контролю та впливу інших гілок влади. Яскравий та цілком успішний приклад зазначеного – США. В цій країні пріоритети та тональність зовнішньої політики в першу чергу визначає президент. В даному випадку при значній частці самостійності держсекретаря або директора ЦРУ, авторитету радника з нацбезпеки слід очікувати такого курсу реалізації наіональних інтересів, який офіційно закріплений в законодавстві США та формулюється в Білому домі.
Аналіз перспектив розвитку відносин з Україною неможливий також без розуміння внутрішніх механізмів функціонування такої потужної «машини», як Держдепартамент. Питання започаткування та реалізації з боку США будь-яких проектів відносин між країнами або міжнародними організаціями мають певну процедуру. З огляду на відкритість та необхідність контролю з боку Конгресу, ЗМІ, громадськості тощо це займає тривалий час. Не є таємницею, що значна низка проектів підтримки України, започаткованих адміністрацією Барака Обами продовжувала реалізовуватися фактично по інерції навіть після приходу до влади нової адміністрації.
Одночасно мало місце перезавантаження діяльності Держдепу з боку Рекса Тілерсона: внутрішня реорганізація, перегляд штатів та програм, певні скорочення тощо. Через це у деяких сторонніх експертів навіть склалося враження про зменшення співпраці з Україною. Логічно очікувати, що внутрішні реформи на початковому етапі не завжди дають підвищення ефективності. Інколи вони навіть тимчасово уповільнюють роботу попередньої системи. Але насправді поточні та нові проекти співпраці з нашою державою продовжували реалізовуватися одночасно з внутрішніми реформами і ми завжди відчували належний рівень підтримки.
Призначення Майкла Помпеу однозначно призведе до нових змін. Поточні кадрові процедури навряд чи стануть масштабними. Скоріше за все вони будуть у відношенні до так званих «політичних призначенців» («political appointees»), тобто людей, які зайняли державні посади згідно політичних рішень з боку президента, віце-президента або керівника державної установи. На відміну від кадрових дипломатів, які продовжують службу, політичні призначенці в Держдепартаменті зазвичай залишають свої посади після відставки свого лідера.
Основні зміни очікуються в іншому напрямі. Однозначно слід очікувати посилення дипломатичного та інших форм тиску на керівництво Російської Федерації та уряди країн, що займають ворожу позицію у відношенні США. З огляду на зазначене це в повній мірі відповідає інтересам України.
На старті кар’єри будь-якого державного діяча зазвичай існує певний рівень довіри та особистих стосунків між ним та президентом. З цього приводу ЗМІ цитують наступні слова президента США Дональда Трампа щодо нового шефа Держдепартаменту «Неймовірна енергія, неймовірний інтелект, ми завжди на одній хвилі. Наші відносини дуже гарні, і це те, що мені потрібно від держсекретаря».
Одночасно не слід перебільшувати наслідки нових кадрових призначень. Уряд США проводив і проводить послідовний курс щодо підтримки України в багатьох напрямах діяльності держави та громадянського суспільства. Ми дуже вдячні за таку підтримку та сподіваємося на її продовження.
Яким чином буде розвиватися подальша співпраця між США та Україною на «дипломатичному фронті» – залежить в першу чергу від нас самих. Від нас очікують певного рівня та тональності відносин, інтенсивності контактів, відкритості та порядності. Буде рух з нашого боку – буде високий рівень контактів, глибина довіри та масштабність підтримки тощо. Але коли нам дають обґрунтовані сигнали (безпекова сфера, реформи, антикорупційна діяльність, свобода слова тощо), а ми їх ігноруємо, то втрачається сенс розмовляти про персоналії.
Цивілізовані відносини можливі на основі двосторонньої комунікації, довіри, відповідності реальних справ деклараціям, слідуванням правилам «гри», які притаманні демократичним суспільствам тощо. Деякі українскі посадовці протягом кількох попередніх років зробили низку репутаційних помилок у відносинах. Для вирішення цих проблем, слід знайти сили виправити ситуацію та зробити необхідні кроки для нормалізації відносин та відновлення довіри.
Прихід в Державний департамент нової команди зі значним досвідом та бажанням посилити зовнішню політику США для нас є гарною новиною та надією на продовження і активізацію проектів в підтримку України.
Джерело: https://m.censor.net.ua/blogs/3059917/pro_lyuz_ta_real