В Антикризовий медіа-центрі пройшла панельна дискусія з кібербезпеки «Кібервійна і її наслідки» в рамках міжнародного форуму, організованого Фондом Фрідріха Науманна. Для обговорення проблеми зібралися близько сімдесяти чоловік з різних країн світу, зацікавлених в її вирішенні.
У дискусії взяли участь експерти: доктор Велізар Шаламанов - асоційований професор Інституту інформаційних і комунікаційних технологій Болгарської академії наук; Бела Тецель - підполковник, радник Офісу зв'язку НАТО в Україні з кібербезпеки і автоматизованих систем управління військами та озброєнням; Тетяна Попова - головний експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна Безпека».
Експерти з безпеки в цифровому світі стверджують, що кібервійна є новою щоденною реальністю. Здійснюється безліч атак на велику кількість різних цілей: від комп'ютерів і мереж державних установ до НУО, університетів і компаній.
Щоб створити армію агресивних машин винахідливі хакери, використовують тисячі комп'ютерів, викрадених у користувачів, які нічого не підозрюють. Неможливо чітко і на сто відсотків встановити джерело атаки. Однак поза всяким сумнівом деякі з атак оркеструються владою великих держав, таких як Китай, Росія, США, Ізраїль, Іран або Північна Корея. Росія, можливо, стояла за атаками на Естонію в 2007 році, Грузію в 2008 році та Україну в 2014 році. Чого ми можемо навчитися з цих атак?
Кібервійна є асиметричною. Західні суспільства є вельми цифрово-залежними, тоді як інші країни, наприклад, Китай або Північна Корея такими не є. Без електроживлення та підключення до Інтернету в економічному, політичному та соціальному житті Європи та США настав би колапс протягом декількох днів.
Чи був Варшавський саміт НАТО першим кроком у правильному напрямку на підтримку участі НАТО в гарантуванні кібер-безпеки? Чи достатньо довіряють союзники один одному, щоб ефективно співпрацювати і швидко обмінюватися важливою інформацією? І на більш глобальному рівні: чи потрібно нам кодифікувати деякі міжнародні правила для ведення кібер-війни, як це було у випадку звичайної війни?
Крім того, якими будуть наслідки для нас як громадян? Чи достатньо ми довіряємо нашим урядам, щоб прийняти нові інструменти, які потенційно можуть проникнути у наше приватне життя? Як ми можемо забезпечити підзвітність наших урядів у цьому дуже схильному до таємниць світі?